Адреса досвіду: ФГ "Перлина Турії"

     «Перлина Турії» – фермерське господарство у Турійському районі. Його 8 лютого 2007-го заснували двоє братів – Володимир та Юрій Яренчуки на базі колишнього сільгосппідприємства «Турія». 

     – Впродовж багатьох років ми з братом своєю технікою допомагали цьому господарству збирати врожаї зернових, – розповідає Володимир Арсентійович. – Керівництво «Турії» розплачувалося з нами врожаєм, оскільки часто бракувало коштів на господарку. У 2007 р. на Селець налетів ще й руйнівний ураган, зніс ферму, понівечив цілу вулицю, завдав непоправних втрат господарству, і прийшли такі скрутні часи, що керівництво вирішило згорнути діяльність і розплатитися із нами тим, що мало – технікою і спорудами. Тоді ми з братом і ризикнули вкласти зароблені кошти у це господарство. Звісно, то було надто сміливо, але любов до землі і віра у хліборобську справу перемогли. 

     Яренчуки викупили майно СВК, заплативши людям гроші за паї, взяли в оренду землю і взялися за господарку. Хліборобська справа потребує кропіткої щоденної праці, організаторських здібностей, спеціальних знань і, звісно, коштів. 

     На перших порах здавалося, що врятувати господарство – майже немислима річ. Їхні попередники, принаймні, цього не змогли зробити. А були ж настирливі, працьовиті й обізнані в усіх тонкощах хліборобської праці. Тому було багато причин: недосконала державна політика щодо села, високі процентні ставки на кредити, бідні грунти… Брати знову і знову аналізували, чому так сталося, де їх попередники допустили помилки, як знайти свій власний алгоритм, яким шляхом піти, чому приділити максимальну увагу, у що вкласти зароблені кошти, щоб зробити фермерське господарство успішним? У цьому свою роль зіграли віра і досвід.

 

Витоки

     – Ми змалку звикли до селянської праці, – розповідає Володимир Яренчук. – Вже першокласником о 6 ранку вставав до корівок. Їх, годівничок нашої сім’ї, було 5, пас щодня. Від першого класу і до армії. А тоді, щоб заробити якусь копійчину, стали їздити на буряки у Тамбовську і Курську області. Сапали по 5 гектарів, спали по 3години на добу. Ми ніколи не боялися роботи.

     Про його працьовитість та активну трудову діяльність свідчать скупі записи: з листопада 1976 р. по грудень 1978 р. – служба в армії; з січня 1979 р. по квітень 1979 р. – водій Шляхоремонтного будівельного управління №39; з травня 1979 р. по жовтень 1979 р. – водій колгоспу ім. Карла Маркса; з жовтня 1979 р. по вересень 1980р. – водій Рівненського відділення Львівської залізної дороги; з грудня 1980 р. по квітень 1989 р. – водій автобази тресту «Волиньводбуд»; 1986 р. серпень – брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС; з квітня 1989 р. по лютий 1992 р. – водій ремонтно-будівельного кооперативу «Волинь»; з липня 2001 р. по серпень 2001 р. – комбайнер СПК «Чорноморець» Татурбуняарського району Одеської області; з квітня 2003 р. по червень 2003 р. – менеджер Товариства з обмеженою відповідальністю «Ева»; з липня 2003 р. по лютий 2004 р. – водій в приватного підприємця Філінського О. В.; з лютого 2004 р. – заступник директора підприємця Яренчука Юрія Арсентійовича; з лютого 2007 р. по даний час – голова фермерського господарства «Перлина Турії. І це лише частина з офіційних записів… А ще ж були поїздки за кордон, робота далекобійника… Отак і спромігся на власну справу. Такі ж працьовиті усі його брати і сестри.

     Їх багатодітна сім’я, а батько Арсентій Дмитрович і мама Варвара Арсентіївна виховували 7 дітей – Василя, Володю, Юрія, Віктора, Анну, Світлану та Людмилу – може бути прикладом для всієї України!

     – Це ж не жарт дати життя, вигодувати, виховати стільки дітей, – мовить чоловік. – Моя мама тепер має вже 39 онуків та 59 правнуків! Оце наша родинойка. Тільки бо повернувся з весілля рідного племінника. Моя старша сестра Анна, що проживає у Стобихівці Камінь-Каширського р-ну, разом із чоловіком виховують 12 дітей, ось женили 24-річного сина Якова. Він взяв собі дівчину з сусідньої Бронниці. Звуть Тамарою. Вона також із багатодітної сім’ї, має 7 братів і сестер. Нам було у велику радість побувати на цім весіллі. Це, знаєте, надихає і додає сил та віри у будучність.

     Так було завжди. Родина була не тільки опорою, але й давала віру та надихала до творчого осмислення, вивчення найкращого аграрного досвіду європейських країн. З розумінням сприйняла чоловікову справу і дружина Валентина Григорівна, а відтак підросли син Олександр і дочка Наталя, з’явилися невістка Олена і зять Ігор, а ще 5 онуків – Дарина, Мирослав, Михайоло, найлуюбленіша дідова Маша і найменшенька Меланія. Є задля кого працювати. А їх підтримка та віра у «Перлину Турії» стала більш ніж фортецею перед всілякими негараздами та перешкодами.  Особливо тепло Володимир Арсентійович відгукується про свого зятя, з яким нещодавно побував у Польші, Німеччині, країнах Балтії. 

 

Досвід передових

     Зустрічалися за кордоном із фермерами, вивчали їх досвід, консультувалися. Результатом цієї поїздки стало рішення про «молочну» спеціалізацію та будівництво небаченого досі в Україні надсучасного фермерського комплексу у с. Задиби. Ми побували там і побачили цю новобудову. Просторий корівник, аналогів якому на Волині поки що нема, телятник, приміщення для зберігання кормів, головна ж родзинка комплексу – принципово нова система організації доїння корів. Цей процес вже матиме елементи робототехніки, враховуватиме характери корів, а доїльний цех, що має форму кола, перевірений на практиці у Європі. 

     Володимир Яренчук зі знанням розповідає принципи його роботи. Навіть для нас журналістів – це видається фантастикою: найсучасніше доїльне устаткування, вакуумні установки та холодильні камери для зберігання молока, ідеальна чистота і навіть музика для… корів. Володимир Яренчук мовить, що корівки під час доїння входять у транс, схожий до стану сну, і їх з цієї прострації потрібно виводити.

     – Це лише перша черга новобудови, – каже господар. – Ми розпочали її будівництво у березні цього року, і ось вже фірма-підрядник, а це швецько-українське підприємство «Деваль», монтує доїльний цех. На черзі – будівництво нових корівників і допоміжних приміщень, закуплено спеціальну високотехнологічну техніку. 

     Про швидкі прибутки та окупність затрачених коштів – годі й говорити. На це підуть десятиліття. Але це – майбутнє України, кажуть брати Яренчуки. Альтернативи молоку – поки що у світі нема. Це не просто екологічно чистий природній продукт, у молоці – запорука здоров’я всієї нації. 

     Ми поцікавилися, чи вірить Володимир Яренчук, що Україна колись знову повернеться у коло світових лідерів по виробництву молока. Володимир Арсентійович якусь хвильку помовчав і щиро зізнався, що поки на це сподіватися не можна у силу багатьох факторів, зокрема й кредитної політики держави і бідності населення. Але, якщо цього не намагатиметься зробити його покоління, що знає ціну корівчині та його життєдайній молочній ріці, то держава може на довгі роки втратити будь-яку основу для цього. 

 

Не тільки «молочні ріки»…

     Зараз господарський комплекс братів Яренчуків – один із найпотужніших і найперспективніших аграрних господарств Волині. Попри «Перлини Турії» до нього також входять «Поліська родина» та «Поліський колос». Головне їх призначення – не тільки виробництво кормів для дійного стада, але й вирощування елітного сортового насіння зернових – ярої і озимої пшениці, тритікале, вівса, озимого ячменю, кукурудзи. Їх охоче закуповують одноосібники й великі господарства на посів. Пішло зерно і на експорт у Європу. Не відмовляються господарники і від цукрових буряків та інших культур. Для цього мають найсучаснішу техніку – трактори, комбайни, силосозбиральні ягуари, плуги, культиватори… Намагаються свято дотримуватися сівозміни, удобрювати землю перегноєм – до 100 тонн на гектар, що для багатьох фермерів тепер – велика розкіш. Але це основа випробуваних віками технологій. Звісно, випробують у господарстві і принципи точного землеробства. Щоправда, своєї лабораторії ще не мають, але фахівців для моніторингу стану ґрунтів запрошують регулярно. Є намагання запровадити принципово новий досвід господарювання, коли за літо можна отримати два врожаї. Скажімо, пшениці і кукурудзи. Це вже апробовано на полях. 

     Тут впроваджуються найсучасніші технології приготування кормів для молочного стада. Для цього мають вдосталь силосу, сінажу і сіна. Придбали новий «розумний» кормороздавач, де раціон для корівок розробляє комп’ютер. Навіть переджолобна підлогова фракція корівника тут зі спеціального матеріалу, який оберігає язики корівок від хвороб і пошкоджень. Матеріал дорогий, але він цього вартує. До слова, у Задибах дійне стадо матиме до 600 голів, а загалом ВРХ налічуватиме – це із нетелями, телятками, теличками, вибраковкою – утричі більше. Високопородне дійне стадо Яренчуки формують з голшти, яких закуповують у своїх німецьких та польських колег. До речі, і польські, і німецькі фахівці регулярно бувають у господарстві, надають потрібні поради і консультації, вболівають за український сегмент молочного виробництва.

     – За кордоном – потужна підтримка фермерських господарств, у нашій країні такого ще нема, – зітхає Володимир Арсентійович. – А нам би вона дуже знадобилася.

 

Секрет успіху

     – Як вам звичайній селянській дитині, вихідцю із глибинки Полісся, вдалося досягти таких вагомих результатів? – поцікавилися.

     – У цім заслуга усіх працівників, зокрема й управлінського апарату та спеціалістів, – мовить керівник. – Серед них керуючий фермерським господарством Василь Штандер, головний агроном Петро Якимович, головний бухгалтер Анна Саюк, головний зоотехнік Алла Штандер, звісно, мій заступник брат Юрій, зараз активно долучається до справ і зять Ігор. Хороші у нас спеціалісти, трудолюбиві люди. З ними можна гори вернути.

     Звісно, вони мають належні умови праці, високу зарплатню, соціальний захист. Керівництво дбає про кадри, опікується долею своїх працівників та їх сімей. І це також добрий знак.

     Володимир Яренчук – не просто хлібороб, а патріот-державник, із великою любов’ю говорить про місцевих жителів, працьовитих і відповідальних людей. Сьогодні їм приходиться сутужно. Не буває і дня, аби хтось не прийшов до нього зі своєю журбою. Усім намагається надати посильну допомогу Володимир Арсентійович. Люди обирали його депутатом до Турійської районної ради шостого скликання, а три роки тому довірили представляти 41 округ в обласній раді (села Боблівської, Дулібівської, Мокрецької, Овлочинської, Гайківської, Новосілківської, Перевалівської, Дольської, Кульчинської, Ружинської, Миляновичівської, Селецької сільських рад та селище Луків). Був заступником голови постійної комісії з питань сільського господарства, продовольства, земельних відносин, а тепер входить до складу постійної комісії з питань промисловості, транспорту, зв’язку, паливно-енергетичного комплексу, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства, а також разом з п’ятьма іншими депутатами-аграріями намагається відстоювати інтереси селян. 

     Завдяки йому ремонтуються дороги, школи, дитячі садочки, лікарські амбулаторії і лікарні, ПТУ, надається допомога потребуючим на лікування та інші вкрай необхідні речі.   

     – У цих питаннях маю підтримку районної влади та органів місцевого самоврядуванням, задля вирішення громадівських справ співпрацюю з керівниками бюджетних установ і організацій, – розповідає Володимир Арсентійович. – Допомагаю людям і власними коштами. 

    Його з вдячністю згадують навчальні заклади Селецької,  Мокрецької, Ружинської, Миляновичівської, Кульчинської, Боблівської, Овлочинської, Дольської, Дулібівської, Новосілківської, Соловичівської сільських рад та Луківської селищної ради. Особливо дітвора, якій Дід Мороз ось уже багато років приносить подарунки, бійці АТО (ООС) та люди похилого віку, яких підтримує Володимир Яренчук, а ще навчальні та лікувальні заклади, релігійні громади, храми, якими опікується депутат обласної ради. Зокрема, і в с. Селець зроблено ремонт ЗОШ І ст. (збудовано внутрішні туалети), закуплено меблі для ДНЗ, спільно з місцевою громадою побудовано новий Будинок культури, зараз робиться дорога до с. Задиби, прокладається асфальт у самім селі.

 

Майбутнє – за селом!

     – Практично всі звернення, які підготував й виніс на розгляд депутатів, вже реалізовані, – мовив в одному з інтерв’ю. – Я впевнений, що майбутнє України – за селом. І ми маємо його розбудовувати, дбати про те, щоб тут залишалася молодь. Нині у ФГ «Перлина Турії», «Поліський колос» та «Поліська родина» мають постійну роботу понад 200 людей, окрім того залучаємо сезонних робітників, співпрацюємо з Центром зайнятості.

     В облраді він понад усе намагається завадити планам великого розпродажу українських земель.  

     На думку Володимира Арсентійовича, саме від загальнодержавної політики буде залежати майбутнє села. У приклад ставить європейські країни, де дотується кожен гектар орної землі, натомість із наших аграріїв українські банки кредитують непомірно високими кабальними відсотками. При цьому держава не забуває і про оподаткування фермерських господарств. 

     Цьогорічної весни Володимиру Яренчуку виповнилося 60. Вітаючи його із ювілеєм, колектив господарства зазначив: 

     «Під керівництвом Володимира Арсентійовича Яренчука в нашому господарстві і в наших селах повнокровно запульсувало життя. Почалися ремонти приміщень ферм і гаражів, облаштування території, з’явилась техніка, яка багато в чому замінила трудомісткі процеси. Зростало поголів’я висопродуктивної худоби. Господарство щорічно збільшувало площі земель, що є в обробітку і досягло 6 тисяч гектарів, з них 1,5 тисячі були переведені в сільгоспугіддя із запущених та зарослих чагарниками. У Ружинській, Миляновичівській, Селецькій, Соловичівській та Мокрецькій сільських радах люди віддали в оренду «Перлині Турії» до 2 тисяч земельних паїв і не помилились, адже високі, нечувані досі на Турійщині, врожаї дають можливість і господарству бути з хлібом і з пайовиками розрахуватись як належить. Щоб обробляти землю, ще на початках діяльності технічний парк господарства поповнився потужними тракторами, комбайнами та іншою сучасною технікою. Але головне, у нашому господарстві залишилися спеціалісти, які працювали раніше і прийшли молоді кваліфіковані кадри».

     Здавалося б, успіх дає право заспокоїтися, відпочити, але Володимир Арсентійович великий працелюб, який дуже вимогливий до себе. 

     Щоб отримати необхідні для господарювання знання, він закінчив біологічний факультет Східноєвропейського університету імені Лесі Українки. 

     Щоб захищати права селян, брав участь у виборах до районної та обласної рад, отримував мандати довіри й успішно працює як депутат.

     Завжди лишається незмінним життєве кредо Володимира Арсентійовича: розвиток українського села, збереження нашого коріння, нашої пам’яті й духовності. І це не лише внутрішнє переконання, а постійна праця, спрямована на досягнення мети – господарювати на землі не гірше, ніж у Європі, забезпечити державу необхідними екологічно чистими продуктами, а в селянських родинах створити достаток й добробут».

     І це суща правда. На таких господарниках тримається Україна, за ними – майбутнє нашої держави, добробут усього народу.

Джерело: Волинська газета